Гданськ XVII століття був не лише містом торгівлі та ремесла, а й моди. Від місцевих панянок у ці часи навряд чи можна було почути, що їм нема що вдягти, адже їхні скрині та шафи були переповнені до країв. Кожен вихід на вулицю був для них нагодою для дефіле. Від строгих капелюшків до легковажних французьких суконь – мода Гданська XVII століття була настільки різноманітною, що охарактеризувати її в декількох словах точно не вийде. Від ранку до пізньої ночі вулиці міста перетворювалися на суцільний показ мод, пише gdanskivchanka.eu.
Стиль як статус
На берегах Мотлави, де розкинувся затишний Гданськ, у 1650 році не було торговельних центрів. Проте спостерігаючи за вбраннями тодішніх панянок, повірити в це було складно – настільки вишуканий вигляд вони мали. Не можна чітко охарактеризувати, якою була мода Гданська у XVII столітті, – за свідченням істориків, це була справжня мозаїка. Гданьчанки поєднували у своїх повсякденних образах польські та німецькі традиції, додаючи до них елементи з іспанських, італійських, англійських, французьких модних тенденцій. Жінки того часу не переймалися через те, що різні за стилістикою речі в образі можуть створювати невдале поєднання: вони вміли правильно їх комбінувати. Так, на вулицях міста можна було зустріти містянку в іспанському капелюсі, французькій сукні, італійських туфлях та з польською хустинкою на плечах.
Свій одяг заможні жительки Гданську дуже цінували та передавали його у спадок. Історикам та краєзнавцям вдалося знайти деякі заповіти з XVII століття – вони вражають своєю пишністю. Наприклад, із заповіту однієї заможної леді дізнаємося, що вона, готуючись до вічності, залишила дітям та онукам три шуби, шість розкішних плащів, оздоблених хутром та оксамитом. Список доповнювали тринадцять суконь, дві пари шкіряних рукавичок, два фартушки, чотири сорочки та шовкова парасолька.
Тогочасний Гданськ був місцем, де навіть служниці мали вишуканий вигляд і гардероб, якому могла б позаздрити містянка з XXI століття. Проте порівняно із заможними гданьчанками, арсенал одягу у них був, звісно, скромніший. Про це розповідає заповіт покоївки Єлизавети, яка залишила своїм близьким сорок сорочок, стільки ж носових хусток, двадцять дві хустки на шию, з десяток чепців, два комірці, дві пари білих манжет, спідницю, оздоблену шнурами. З верхнього одягу вона завіщала два жакети та соболеву шапку, а також кілька наволочок – це знадобиться у господарстві.
Еволюція моди
XVI століття у Гданську минуло під знаком моди з Бургундії – панянки наряджалися в обтислі сукні-туніки, високі чепці з вуалями та черевики з гострим носиком, а чоловіки віддавали перевагу камзолам з баскою та шкіряним штаням. Але вже у наступному столітті модний бургундський одяг покривався пилом, а носили його хіба що жінки, які зовсім не стежили за останніми тенденціями. Тоді Європу підкорила іспанська мода, що дійшла до Гданська через Нідерланди.
Це було бароко у чистому вигляді: коштовні тканини, оксамит, розшитий золотом і сріблом, химерні візерунки й оздоби. Під спідницями жінок з’явилися залізні каркаси, які скромно приховували принади жіночої фігури. Особливо популярними в той період були фартушки, мереживо, рюші, стрічки, білий комір-криз. А капелюхи носили всі жителі Гданську, незалежно від статі.
Мода Гданську була різноманітною не лише для жінок, а й для чоловіків. Вони теж стежили за своїм зовнішнім виглядом і прагнули не відставати від чарівних панянок. Купці та навіть деякі ремісники вбиралися у темні камзоли з пишними рукавами, плащі, короткі штани та високі капелюхи з пір’ям. А ще сміливо руйнували міф, що прикраси – тільки для жінок, і додавали до своїх образів яскраві ґудзики, вишивку, блискучі ланцюжки, застібки.
Закон про моду
Вбрання, пошиті за модними віяннями Іспанії, мали розкішний вигляд, але, на жаль, зручними взагалі не були. Втім, про комфорт, коли питання стосується краси, мало хто думає в усі часи. Але були ті, кого іспанська мода дуже дратувала, – міські радники. І не через те, що їм не подобалися сукні гданьчанок. Їм не подобалося, що вбратися у них могла кожна служниця, нічим не відрізняючись від міщанок. Сплутати покоївку з патриціаткою не хотілося нікому, а тому міська рада постановила, що одяг має відображати соціальний статус.
Згідно з цією постановою, мешканці міста були розділені на п’ять груп. Найнижчий прошарок – робітники та слуги – мали право носити лише найпростіші тканини, вартістю не більше ніж 3 гульдени за лікоть. Слуги могли придбати хутро, але лише лисиці чи куниці, а соболі та горностаї були доступні тільки містянам з найвищої соціальної групи.
Проте цей закон ледь не спричинив бунт. Пивовари обурювалися, що їх прирівняли до крамарів, крамарі ж, навпаки, наполягали на рівності з пивоварами. Зрештою, міська рада була змушена відмовитися від скандальної постанови.
Згодом іспанська стриманість у вбранні змінилася французькою легкістю та відвертістю. Все частіше на вулицях Гданська можна було побачити жінок з відкритим декольте, і спочатку їх сприймали так, ніби вони прогулювалися оголеними. Але після початкового шоку французька мода завоювала серця – і жіночі, і чоловічі.
І хоч мешканкам Гданська добре було відоме прислів’я “Не одяг прикрашає людину”, протягом усього свого життя вони доводили, що дотримуватися його необов’язково.