Жінки пізнього Середньовіччя у Гданську не відрізнялися від представниць інших європейських країн повсякденним життям. На навколишню дійсність ними вплив здійснювався частково, адже основні функції виконували чоловіка, які й обіймали важливі посади у різних сферах діяльності. Історики вивчають цю тематику та роблять нові цікаві висновки, пише gdanskivchanka.eu.
Життя у місті
Пізнє Середньовіччя в Гданську можна розділити на два періоди – перший – правління Тевтонського ордену, другий починається з 1454 року, коли тевтонські лицарі залишають місцевий замок на прохання мешканців Гданська. Казімеж Ягеллончик починає опікуватися Гданськом і владою над ним, і для мешканців міста починаються добрі часи. Містяни отримують від цього монарха три важливі привілеї, серед них – економічний, і об’єднується під патріціатом Головного міста.
Населений пункт став одним із найбільших польських міст. У ньому проживали лише еліти близько 200-1000, звісно включно з родинами, хоча демографія на той час була досить несприятливою для жінок. Основним ризиком були численні вагітності, а народжувати жінки починали відносно рано, у 15-16 років.
У місті також є найважливіший костел Пресвятої Діви Марії, двір Артуса, портові споруди та верфі, інші архітектурні споруди. Можна сказати, що мешканцям Гданська в ці часи жилося доволі добре. Є багато інших церков, зокрема церква святого Іоанна, монастирі розвиваються.
Місто за Середньовіччя кипіло життям. На території Гданська функціонували різноманітні м’ясні та хлібні лавки. Жителі міста охоче здійснюють паломництва, часто навіть у віддалені місця, навіть до Риму чи Компостели.
Демографія
Дослідження, якими ми володіємо, поясняють ситуацію щодо життя дворянських родин, яке часто збігається з міщанськими. Є такі рекордсмени, як Ельжбета, дружина Казимира Ягеллончика, яка народила 13 дітей, 11 з яких дожили до повноліття. З іншого боку, така середня сім’я тоді мала приблизно 6-7 дітей. Однак треба пам’ятати, що в письмових джерелах не згадуються діти, які померли відразу після пологів і викиднів.
Фахівці вивчають, наскільки висока дитяча смертність впливала на демографічну ситуацію. Існує версія, що батьки на той час не були надто прив’язані до дітей.
Місцеві історики стверджують, що люди не здатні відчути тяготи середньовічного життя, тому не маємо підстав робити висновок щодо їхніх почуттів. Їм, звичайно, доводилося психологічно захищатися від таких подій, але не можна уявити, щоб мати не переживала через смерть своєї дитини. Напевно, той факт, що у неї також були інші діти та що вона незабаром завагітніла, зробив траур коротшим, ніж зараз.
День пересічної містянки
Міщанки з родини цехмайстрів могли дозволити собі трохи більше, ніж інші, тому, ймовірно, мала допомогу по дому. Це було нормально, коли старші діти доглядали за молодшими.
Жінки у віці приблизно 20-21 року, що на той час вважалися дуже дорослим, ймовірно, мали кількох дітей, віком від кількох місяців до п’яти років. Вранці чоловік виходив з оселі, а вона повинна подбати хоча б про одну гарячу їжу.
У середньовічних кулінарних книгах багато смаженої їжі, оскільки вода була дефіцитним товаром. Тож за рибою треба йти на базар, а за борошном – на млин. Жінки туди ходили самі або ж відправляли своїх служниць. Окрім того, є ще питання, наприклад, чи спекла вона хліба на весь тиждень. Також на жінок покладалися обов’язки щодо догляду над гігієною маленьких дітей, тому що середньовічні повчання свідчать, що діти в середні віки були найчистішими.
Соціальні контакти
Гданськ – християнське місто. У середні віки, окрім неділі, було щонайменше кілька десятків додаткових свят, під час яких потрібно відвідувати меси. Такий патрицій пересувався переважно між домом і церквою і зустрічав там інших жінок. Базар теж був одним із головних місць для зустрічей.
Заможні люди жили більш-менш в одному районі – навколо Длуги, Маріацької, Північної та Шерокої, тож була велика ймовірність, що вони там розминуться. Інколи чоловіки разом зі своїми дружинами ходили до Артусового двору, де проводили вільний час. Весілля також було приводом для знайомства наречених і парубків.
Підприємливість жінок та їх участь в економічному житті міста — лише ранньомодерний час. У середньовічних майстернях жінки, ймовірно, допомагали своїм чоловікам, але вони не були там офіційно найняті і їм не платили. З іншого боку, жінки, які були слугами, не мали власної сім’ї, жили в міщанській хаті та працювали на своє життя. Деякі з доньок міщан також пішли до монастирів, наприклад, у Жукові чи Жарновці.
Шлюб
Середньовіччя відзначається й тим, що на той час домовленість щодо укладання шлюбів існувала. Майже усі союзи були за попередньою згодою. Якщо дослідити патриціанські родини, то все відбувалося в колі можновладців. Було сімей з двадцять, які займалися політикою з дочками. Вибір чоловіка вирішував батько, брат або законний опікун жінки.
За законом дівчина могла вийти заміж, досягнувши фізичної зрілості, тобто близько 12-13 років, але найчастіше це було 14-16 років. Згадайте, що тоді життя було набагато коротшим.
Інститут шлюбу за домовленістю проіснував до кінця доіндустріальної епохи, особливо в родинах, де було що передавати у спадок. Прикладом може служити видатний рід Ферберів, який захопив владу в місті в XV столітті та утримував її до XVII століття. Жінка проводила добру шлюбну політику, планомірно посилюючи свій вплив.
Публічність
Візит польських королів до Гданська – визначна подія у будь-який час. Під час подорожі Олександра Ягеллончика та його дружини Гелени до міста королівська дружина опікувалася патриціями. Їхній вплив на політику був за кадром. Придворні дами відігравали значну функцію під час цих подій.
Дуже цікавим було питання про участь жінок у поділі майна. Спадкове право в Гданську ґрунтувалося на фламандському праві, яке зазначало, що незалежно від заповіту жінка має право на частину майна свого чоловіка. Після його смерті вона могла вільно розпоряджатися цією частиною, і ніхто не міг вилучити її з майна, яке займав її чоловік. Жінки також мали так звані геради, тобто особисте майно, яке включало білизну, прикраси та предмети побуту. Чоловік не міг успадкувати Гераду. Після смерті матері її діставала донька або інший найближчий родич.
Проте Хелмський закон чітко зазначав, що якщо жінка позивалась у суді за гроші у чоловіка, вона не мала шансів виграти цю справу. Єдиний раз, коли жінка мала велику правову свободу, це коли вона овдовіла. Під час трауру вона могла керувати майстернею чоловіка і розпоряджатися його майном.
Останні дослідження допомогли отримати інформацію щодо популярності жіночих імен у пізньосередньовічному Гданську. Релігійна галузь визначала також свої тренди, адже святі Бріджит або Барбара були прикладом. Середньовічні книги присяжних демонструють й те, що часто жінки отримували імена Агнеса, Єлизавета, Катерина, Гретхен, Гертруда. З дворянських звичаїв ми знаємо, що мати обирала імена для своїх доньок, тому така тенденція могла спостерігатися й серед міщанських родин. Все ж ця тематика потребує подальшого вивчення, тому історики й надалі аналізувати середньовічні джерела.
