У минулих століттях жінки дуже ретельно стежили за своїм гардеробом. Зазвичай дами намагались одягатись за певними суспільними нормами. Вони виглядали стримано і вишукано. Існували речі, які були справжнім табу у жіночому гардеробі. За деякі з них жінки повинні навіть були платити. У цьому матеріалі на gdanskivchanka.eu ми більш детально розповімо про те, що не можна було одягати гданським леді у 17 столітті.
Гданське різноманіття
17 століття у Гданську було досить барвистим. На вулицях можна було помітити справжню суміш різних стилів, а також багатств. У цей період місто було досить мультикультурним та колоритним. Це не було чимось дивним, адже це був звичний вигляд міст, де вирувала справжня торгівля.
Барвистий одяг був помітний переважно в заможному соціальному класі. Проте у Гданську існували закони проти розкоші, які видавала місцева влада. Політики намагались заборонити носіння певного одягу та кольорів.
Гданські заборони
Перший закон щодо одягу було прийнято у 1642 році у Гданську. Він забороняв носити панчохи представникам нижчих класів. За порушення цього закону був встановлений штраф. Багаті купці просто платили штрафи і продовжували одягатися, як прагнула їхня душа, а бідніші купці мусили остерігатися, щоб не попастися на гарячому. Виняток був лише для слуг, яким дозволяли носити червоні панчохи.
Загалом у 17 столітті молодь Гданська намагалась завжди виглядати стильно. Старші містяни залишались досить консервативними. У місті панувала мода, продиктована Іспанією, яка перебувала тоді під владою Габсбургів. Вона мала вплив на Річ Посполиту через династичні зв’язки. Проте жителі Гданська також перейняли італійський стиль. Їхня мода була ненав’язливою. Фасони одягу підкреслювали жіночу фігуру та відкривали зону декольте.
Паралельно з іспанською та італійською модою на вулицях можна було побачити голландський стиль, який вирізнявся скромністю і чорним кольором. Жінки робили акцент у своїх образах завдяки яскравим корсетам, рукавам та підкладкам. Варто згадати про те, що на модні тенденції у місті впливали люди різних національностей та роду занять, зокрема євреї, кашуби, сплавники, польська шляхта та вірмени, а також моряки.
За законом, у Гданську жителі були поділені на п’ять соціальних класів. До першого класу входили найбідніші, а до п’ятого – найбагатші, серед них були купці, пивовари і моряки. Жителі прагнули належати до вищого класу, аби мати привілей носити кращий одяг.
До прикладу, містяни, що належали до першого класу, повинні були носити одяг лише з тканин нижчої якості, не можна було носити шовк, напівшовк та будь-які шовкові аксесуари. Також заборонялось хутро соболя, тілесні і темно-сині шовкові панчохи. Дозвіл був лише на хутро кроликів. Також не можна було взувати шовкове взуття чи туфлі зі шкіри.
У цей період для цього регіону з’явилось характерне вбрання. Це були традиційні плісировані кожухи. Також у жіночому гардеробі з’явився такий аксесуар як bollenhut – помпон різних кольорів. Його молоді жінки прикріплювали до своїх головних уборів як додаткову прикрасу. Ще у цей період був популярним кафтан. Вони бували чоловічими та жіночими, відрізнялися лише кольором та розміром. Також стильним тоді вважався вільний одяг, зшитий у формі туніки з широкими рукавами чи у формі кімоно. Мода на цю річ прийшла з Далекого Сходу. Такий одяг також називали ранковим платтям. Це зручне вбрання шилося з дорогого східного шовку і було улюбленим для представників науки, художників та письменників. Таке вбрання полюбляв відомий польський астроном Ян Гевелій. Саме у такому одязі йому було зручно працювати.