У першій половині 20 століття у більшості європейських країн жінки здобули право голосу. Також разом з цим вони отримали більше свободи. У 80-х роках 20 століття жінки у Гданську відіграли важливу роль у становленні польської держави, пише сайт gdanskivchanka.eu. У цьому матеріалі ми більш детально про це розповімо.
Жіноче питання
Жіночі права завжди були важливою темою обговорення у польській політиці. У 1980 році у Гданську була створена незалежна самоврядна професійна спілка “Солідарність”. Загалом до цього руху було залучено близько чотирьох з половиною мільйонів жінок, вони становили 45% учасниць усієї організації. У всьому світі відсоток кількість жінок у профспілках становила 35%, проте у “Солідарності” їх було значно більше.
У роки появи цієї профспілки у Гданську при владі переважали комуністи. Політики не були зацікавлені помічати жіночі проблеми, оскільки, згідно з проголошеною ідеологією, соціалістична система мала відповідати всім вимогам емансипації. “Солідарність” прагнула повалити комунізм. Через це до цього руху долучилось чимало польських жінок, які прагнули вільно вести свою політичну та культурну діяльність.
Діяльність жінок
Діяльність жінок у “Солідарності” була ближчою до старих польських моделей фемінізму на межі 19-го та 20-го століть, ніж до комуністичної “Ліги жінок”. У цьому русі гданські діячки намагались продовжувати справу своїх попередниць феміністок, які були першими, хто почав закликати дбати про пам’ять про біографію, діяльність і погляди польських жінок.
Одними з найвідоміших учасниць “Солідарності” були Анна Валентинович та Аліна Пенковська. Анна була однією з тих, хто помітив соціальну дискримінацію жінок. Тож вона вживала заходів для її запобігання, використовувала всі доступні засоби. У 1980 році Валентинович разом з іншими учасницями профспілки закликала до продовження страйку в Гданську.
Також активною діячкою “Солідарності” була Генріка Кшивонос. Вона теж підтримувала страйк на гданській корабельні. Генріка була тією, хто зупинив трамвай на одній із головних вулиць Гданська, заблокувавши громадський транспорт і розпочавши страйк трамвайників. Її спонтанну акцію підтримали й інші водії цього транспорту.
Попри активну діяльність учасниць профспілки, у Гданську одразу не виникла рівність між чоловіками та жінками. Вона не почала з’являтися в русі як наслідок нав’язаного закону чи вимоги, а була наслідком спільних дій, зокрема рівності у страйку. Спершу під час мітингу на корабельні чоловіки не розуміли, що тут роблять жінки, і вважали, що вони мають їм підготувати усе необхідне, аби вони чим довше страйкували. Проте гданські активістки показали, з якою метою вони перебувають на корабельні. У результаті, усі учасники дійшли до компромісу, адже у них була спільна мета.
Загалом для багатьох поляків фемінізм 20 століття розпочався у 1981 році. Саме тоді жінки активно включилися в політичне життя, почали створювати невеликі групи і боротися за власні права. Вони вимагали усього того, що мали польські чоловіки. Також поява у Гданську “Солідарності” допомогла суспільству звернути увагу на жінок, на їхні потреби. Тоді навколо перестали побутувати тези про те, що жінка повинна сидіти вдома та виховувати дітей. Жінки брали активну участь у підпіллі, в організації “Солідарності”, де до них відносились як до рівноправних партнерок. Завдяки усім цим подіям у Польщі було переглянуто гендерні стереотипи. До жінок почали відноситись більш серйозніше та з повагою, адже розуміли, що вони готові до кінця боротись за свої права.