Вона була медсестрою та зв’язковою 5-ї Вільнюської бригади Армії Крайової. Данута Седзікувна була тією, яка рятувала чужі життя за будь-яку ціну. Вона була вірною собі та своєму обов’язку, пише сайт gdanskivchanka.eu. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про життя та діяльність Данути Седзікувни, яка змогла врятувати чимало людських життів.
Походження
Данута Седзікувна народилася у 1928 році у Гущевіні. Вона зростала у патріотичній родині. Її батько Вацлав, будучи студентом Технічного університету в Санкт-Петербурзі, у 1913 році був висланий до Сибіру за членство у Польській незалежній організації. Вже під час Другої світової війни батька Данути було депортовано органами НКВД вглиб Радянського Союзу. Через два роки чоловік загинув. Мати дівчини належала до Армії Крайової. У 1942 році її заарештувало гестапо, яке згодом вбило. Діти разом з бабусею перебралися до Гданська.
Данута мала чудових батьків, які були справжнім прикладом тих, хто боровся за свободу Польщі. Тож недивно, що дівчина теж прийняла рішення допомагати власній країні. У 15 років Седзікувна та її сестра склали присягу Армії Крайовій. Після цього дівчина пройшла санітарну підготовку та почала працювати у Гайнівському лісництві.
Основна діяльність та арешт
В Армії Крайовій Данута отримала позивний Інка. Дівчина була дуже вправною медсестрою, тож досить часто її брали з собою у бій. У 1945 році Седзікувна вперше попала до рук НКВД за співпрацю з антикомуністичним підпіллям. Під час транспортування до в’язниці її вели привʼязаною до мотузки. З-під конвою її звільнив Вільнюський патруль Армії Крайової на чолі зі Станіславом Волонцеєм. Після звільнення чоловік запропонував Дануті нове життя, зокрема пообіцяв, що зможе дістати їй нові документи і вона зможе виїхати. Проте у 17 років дівчина вже зробила свій свідомий вибір. Вона вирішила, що буде вірною своєму обов’язку і буде рятувати життя польським військовим.
У 1946 році Данута приєдналася до ескадрону Łupaszki. Тут вона служила зв’язковою та санітаркою, брала участь в акціях проти НКВД. Цього ж року дівчину направили до Гданська для забезпечення ескадрильї медикаментами. У Вільному місті Дануту заарештували. Окружний військовий суд у Гданську її засудив до страти.
Інку звинувачували в участі у збройному об’єднанні з метою насильницького повалення народної влади та вбивстві міліціонерів і солдатів Корпусу внутрішньої безпеки. Знайомі описували її як спокійну та тиху дівчину, яка була всього-на-всього медсестрою та рятувала життя військовим.
Ось так у 17 років Данута опинилася у в’язниці. Про що вона думала? Що вона відчувала? Чого прагнула? Чи шкодувала вона про своє рішення? Чи мріяла вона про безтурботну юність, яка могла б бути в неї, якби не Друга світова війна? Цього ми не дізнаємося ніколи, проте можемо припустити, що вона не шкодувала за свій вибір, адже він був свідомим. Поруч не було батьків, проте пам’ять про них допомагала дівчині не здаватися і рухатися далі до кінця.
Дануту Седзікувну стратили у серпні 1946 року. Дівчина, яка змогла врятувати чимало життів, не змогла зберегти власного. Можливо, гданська медсестра не шкодувала за таке прожите життя, адже вона поводилася гідно і була вірною своїй країні та обов’язку до кінця. Данута стала чудовим прикладом для багатьох, адже вона довела, що вік – це не головне. Важливою була ідея, бажання та завзятість.
У 2014 році у Гданську на Гарнізонному кладовищі було знайдено та ексгумовано останки молодої жінки з простреленим черепом. Через рік польські дослідники підтвердили, що ці рештки тіла належать юній гданській медсестрі Дануті Седзікувні.